середу, 12 травня 2021 р.

Вшанування пам'яті українського військового діяча, повстанського отамана

 






 


 Життя відомого українського військового діяча доби Української революції 1917–1921 рр., отамана Костя Степового-Блакитного (Пестушка Костянтина Георгійовича) було коротке, але яскраве.

    Він народився 14 (за нов. ст. – 26) лютого 1898 року на Катеринославщині, у селі Ганнівці Верхньодніпровського повіту (нині – територія
 Кіровоградської області) в багатодітній заможній родині. Після закінчення 2-класної сільської школи у 1911 році вступив на навчання до середнього
 7-класного Олександрівського механіко-технічного училища (зараз Запорізький національний технічний університет), в якому навчався і мешкав
 разом із двоюрідним братом Павлом. На виставці демонструються різні документи щодо навчання обох братів Пестушків в училищі (листування
 батька Пестушка Г. С. із канцелярією щодо часу початку навчання, розклад вступних іспитів,  постанова педагогічної ради про прийняття учнів до
 1 класу, список учнів, відомості про сплату за навчання, атестат Пестушка П. І. по закінченню училища та ін.). Публікується портрет Павла Пестушка,
 взятий з віньєтки випускників училища, що помилково вважається портретом Костянтина, який навчання в училищі не закінчив з-за конфлікту із
 вчителем математики.
   Після залишення Олександрівського механіко-технічного училища Костянтин Пестушко в 1915 р. пішов добровольцем на війну. За власним
 свідченням, він отримав військове навчання у навчальній команді, служив підпоручиком на Західному, Румунському фронтах Першої світової
 війни у складі 9-ї дивізії. З формуванням ударних батальйонів поступає добровольцем до однієї з таких військових частин. Наприкінці 1917 р.,
 коли почалися розправи солдатів-більшовиків з офіцерами, Костянтину вдалося врятуватися і повернутися додому.
   У 1918 р. був мобілізований до Української Армії гетьмана Павла Скоропадського, під час протигетьманського повстання підтримав Директорію;
 за свідченням К. Пестушка, він «брав активну участь проти гетьманщини». На початку 1920 р. Костянтин повертається до рідного села,
 де перший час знаходиться на радянській службі як член Ганнівської волосної ради, воєнком Ганнівської волості. На виставці представлені
 документи про радянську службу К. Пестушка: список співробітників Ганнівського війсккомату, власноруч складена анкета волвоєнкома Пестушка,
 документи військкомату, підписані К. Пестушком на посаді волвоєнкома.
   Під час перебування К. Пестушка волосним воєнкомом більшовики об’явили військову мобілізацію. Костянтин Пестушко, який за своєю посадою
 відповідав за проведення мобілізаційної роботи, скористався нагодою підняти повстання під час збору мобілізованих у Кривому Розі 10 травня 1920 р.
 На це вказує у своїй повісті «В Херсонських степах» брат Костянтина Пестушка Юрко Степовий, але документальних підтверджень щодо дати
 повстання поки що не знайдено.
   Взявши Кривій Ріг, повстанці під проводом К. Пестушка вирушили в рейд Херсонським степом, поповнюючи лави селянами, невдоволеними
 аграрною політикою більшовиків. Невдовзі повстанський загін, що діяв під лозунгом «Самостійна Україна», перетворився на потужну дивізію
 на чолі з отаманом Пестушком, яка стала збройним підрозділом Армії УНР під назвою Степової (Олександрійської дивізії). А її отамана стали звати
 Степовим, або Блакитним – за колір очей. Катеринославські чекісти відзначали: «За досить нетривалий період часу загін Степового став налічувати
 в своїх рядах до 20 тисяч осіб, при двох гарматах і кулеметах; при загоні були також автомобілі, мотоцикли та велосипеди, які Степовий добув,
 захопивши в Криворізькому повіті дві автоколони, пускаючи військові ешелони під укіс». Повстанський рух охопив Херсонщину,
 частини Катеринославщини, Київщини. Після об’єднання дивізії з Холодноярськими збройними силами Костя Степового-Блакитного обрано
 Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць. У жовтні 1920 року, вирушивши в Катеринославську губернію
 на чолі Степової дивізії, склав із себе повноваження Головного отамана Холодного Яру. У передмові до повісті Ю. Степового «В Херсонських степах»
 генерал М. Капустянський так оцінював дії повстанців: «На маргінесі вирішальних подій 1920 р. яскраво зарисовується роль, вага і значення
 організованого повстанського руху як сприятливого чинника в нашій боротьбі. Таким цінним чинником, зокрема, була дисциплінована, боєздатна
 і відважна Степова дивізія. Низка її блискучих перемог та бойових осягів може служити зразком маневреності і оперативності, вправності її
 провідників та мужності і войовничої вдачі партизанів».
   Для нейтралізації Костя Степового-Блакитного Катеринославська губернська НК розробила спецоперацію, в результаті якої 33 особи,
 причетні до повстанського штабу К. Пестушка, були заарештовані. На виставці публікується звіт Катеринославської губчека, в якому
 так описується завершальна операція ліквідації отамана 9 травня 1921 р.: будинок у селі Ганнівці, в якому знаходився Кость Степовий-Блакитний,
 був оточений чекістами; відкривши стрілянину, Степовий побіг, але був смертельно поранений в спину;  останніми його словами були: «Умираю за
 рідну Україну».
   Кость Степовий-Блакитний похований у своєму рідному селі Ганнівці. На монументі над його могилою – табличка, на якій написано: «Отаману
 Степової дивізії, славетному українському воїну Костю Степовому-Блакитному (Костянтину Юрійовичу Пестушку) та тисячам невідомих земляків,
 полеглих у боротьбі з більшовицькими окупантами за волю України.